Антикорупційна діяльність

04.08.2020 року

Викривачі корупції

Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700 (із змінами та доповненнями) (далі – Закон №1700) визначає поняття викривачів корупції, їх права, основні вимоги до повідомлень про корупції, порядок їх розгляду та основні гарантії захисту викривачів.

Викривач – фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.

Крім того, відповідно Кодексу України про адміністративні правопорушення викривач є свідком у справах про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією (частина третя статті 272).

Разом з тим, згідно Кримінально процесуального кодексу України викривач – фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, звернулася із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування та є заявником (пункти 16-2 та 25 частини першої статті 3).

Викривач самостійно визначає, які канали використовувати для повідомлення про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а саме: внутрішні, регулярні або зовнішні канали.

Повідомлення має містити фактичні дані, що підтверджують можливе вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, інших порушень цього Закону, які можуть бути перевірені.

Відповідно до статті 53-7  викривач має право на винагороду. Право на винагороду має викривач, який повідомив про корупційний злочин, грошовий розмір предмета якого або завдані державі збитки від якого у п’ять тисяч і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на час вчинення злочину.

Розмір винагороди становить 10 відсотків від грошового розміру предмета корупційного злочину або розміру завданих державі збитків від злочину після ухвалення обвинувального вироку суду. Розмір винагороди не може перевищувати трьох тисяч мінімальних заробітних плат, установлених на час вчинення злочину.

У випадках повідомлення декількома викривачами різної інформації про один і той самий корупційний злочин, у тому числі інформації, що доповнює відповідні факти, розмір винагороди розподіляється у рівних частинах між такими викривачами.

22.05.2020 року

Чи можна подати виправлену декларацію або іншим чином виправити інформацію, зазначену в декларації?

Згідно з частиною четвертою статті 45 Закону суб’єкт декларування має право подати виправлену декларацію упродовж семи днів після подання декларації, але не більше трьох разів. Для цього немає необхідності звертатися до Національного агентства. Для подання виправленої декларації слід натиснути на кнопку «Подати виправлену декларацію», яка є активною упродовж відповідного строку в персональному електронному кабінеті суб’єкта декларування у полі поданої декларації. У суб’єкта декларування відсутня можливість подати виправлену декларацію за власною ініціативою після спливу семиденного строку. У разі виявлення суб’єктом декларування у поданій декларації недостовірних відомостей після семиденного строку суб’єкт декларування може звернутись до Національного агентства через персональний електронний кабінет, деталізовано описати виявлені неточності або помилки. Відповідна інформація буде врахована Національним агентством у разі проведення повної перевірки (перевірки) декларації відповідного суб’єкта декларування.

Джерело: Роз’яснення Національного Агенства з питань запогіння корупції,  щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю від 13.02.2020 № 1

17.04.2020 року

Чи потрібно подавати щорічну декларацію та декларацію перед звільненням, якщо суб’єкт декларування звільняється до 1 квітня

Якщо суб’єкт декларування звільняється або іншим чином припиняє відповідну діяльність до подання ним щорічної декларації за попередній рік (наприклад, з 15 січня 2020 року), то йому рекомендується подати спочатку щорічну декларацію за попередній рік (2019 рік), а після того окрему декларацію за період з 1 січня 2020 року до 14 січня 2020 року включно, тобто період, який не був охоплений раніше поданими деклараціями. Це зумовлено тим, що за різні звітні періоди (2019 та 2020 роки) застосовуються різні розміри ПМ.

Якщо в особи упродовж звітного періоду були підстави для подання декларації перед звільненням декілька разів, кожна з них має охоплювати період, який не був охоплений раніше поданими деклараціями.

Наприклад, особа подала декларацію перед звільненням за період з 01.01.2019 по 01.03.2019, а потім була прийнята на іншу роботу, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, з якої була звільнена з 01.12.2019, то вона має обов’язок подати декларацію перед звільненням за період з 02.03.2019 по 01.12.2019.

Джерело: Роз’яснення Національного Агенства з питань запогіння корупції,  щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю від 01.04.2020 № 2

 

14.02.2020 року                    

Хто належить до національних публічних діячів?

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про належність до національних публічних діячів відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Відповідно до пункту 25 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (Закон від 14.10.2014 №1702-VII), національні публічні діячі – фізичні особи, які виконують або виконували протягом останніх трьох років визначені публічні функції в Україні, а саме:

  • Президент України, Прем’єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України;
  • перші заступники та заступники міністрів, керівники інших центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники і заступники;
  • народні депутати України;
  • Голова та члени Правління Національного банку України, члени Ради Національного банку України;
  • голови та судді Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів;
  • члени  Вищої ради правосуддя, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, члени Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;
  • Генеральний прокурор та його заступники;
  • Голова Служби безпеки України та його заступники;
  • Директор Національного антикорупційного бюро України та його заступники;
  • Голова Антимонопольного комітету України та його заступники;
  • Голова та члени Рахункової палати;
  • члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України;
  • надзвичайні і повноважні посли;
  • Начальник Генерального штабу – Головнокомандувач Збройних Сил України, начальники Сухопутних військ України, Повітряних Сил України, Військово-Морських Сил України;
  • державні службовці, посади яких належать до категорії “А”;
  • керівники обласних територіальних органів центральних органів виконавчої влади, керівники органів прокуратури, керівники обласних територіальних органів Служби безпеки України, голови та судді апеляційних судів;
  • керівники адміністративних, управлінських чи наглядових органів державних та казенних підприємств, господарських товариств, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків;
  • керівники керівних органів політичних партій та члени їх центральних статутних органів;

Слід звернути увагу, що 28 квітня 2020 року набирає чинності новий Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (Закон від 06.12.2019 № 361 – ІХ), який визначає коло національних публічних діячів.

При зазначенні інформації про належність до національних публічних діячів зважаючи на посаду, яку обіймає особа на останній день звітного періоду відповідної декларації.

 

                                                                                          28.02.2020  року

Чи зазначаються у розділі 3 «Об’єкти нерухомості» декларації відомості про користування об’єктом нерухомості за зареєстрованим місцем проживання?

Так, зазначаються. Відповідно до положень частини першої статті 46 Закону у декларації зазначаються відомості про зареєстроване місце проживання суб’єкта декларування та членів його сім’ї, об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходиться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація – внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що для реєстрації особа подає органу реєстрації, зокрема, документи, що підтверджують право на проживання в житлі, адреса якого зазначається під час реєстрації.

Тобто у зв’язку із реєстрацією місця проживання у суб’єкта декларування та членів його сім’ї виникає право користування об’єктом нерухомості.

Таким чином, відомості про об’єкти нерухомості, які є зареєстрованим місцем проживання суб’єкта декларування або членів його сім’ї, необхідно зазначати у розділі 3 «Об’єкти нерухомості» декларації, навіть якщо особа фактично там не проживає.

 

 

10.12.2019 року

Зміни, внесені в Закон України «Про запобігання корупції»

Зміни, внесені в Закон України «Про запобігання корупції»  (на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції»).

1.Розширено коло суб’єктів декларування:  відтепер до суб’єктів електронного декларування належать Керівник Офісу Президента України, Перший заступник та заступник Керівника Офісу Президента України, помічники суддів, а також особи, які займають посади патронатної служби, визначені Законом України “Про державну службу”, крім осіб, які виконують свої обов’язки на громадських засадах.

  1. Розширено коло близьких осіб та членів сім’ї декларантів: відтепер термін «близькі особи» в Законі застосовується до племінника і племінниці, а також до батька та матері дружини (чоловіка) сина (дочки). Тобто, до переліку близьких осіб, які були зазначені у чинному Законі, наразі додається:двоюрідний брат, двоюрідна сестра, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки) (тобто свати).

Членами сім’ї суб’єкта декларування тепер обов’язково є діти зазначеного суб’єкта до досягнення ними повноліття незалежно від наявності сукупності таких ознак, як спільне проживання, пов’язаність спільним побутом та наявність взаємних прав та обов’язків.

члени сім’ї:

а) особа, яка перебуває у шлюбі із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб’єкта до досягнення ними повноліття – незалежно від спільного проживання із суб’єктом;

б) будь-які особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі).

На коло близьких осіб поширюються обмеження щодо спільної роботи: публічним службовцям заборонено мати таких осіб у прямому підпорядкуванні.

(близькі особи – члени сім’ї суб’єкта, зазначеного у частині першій статті 3 цього Закону, а також чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб’єкта).

  1. нововведення щодо питань фінансового контролю:упродовж семи днів після подання декларації суб’єкт декларування має право подати виправлену декларацію, але не більше трьох разів.

3.1. інформація, що зазначається в декларації (стаття 46):

3.1.1. прізвище,  ім’я, по батькові, число, місяць і рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серія та номер паспорта громадянина України, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі суб’єкта декларування та членів його сім’ї, зареєстроване місце їх проживання, а також місце фактичного проживання або поштову адресу, на яку суб’єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію, місце роботи (проходження служби) або місце майбутньої роботи (проходження служби), займану посаду або посаду, на яку претендує, та категорію посади (якщо така є) суб’єкта декларування, у тому числі належність до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, а також належність до національних публічних діячів відповідно до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

3.1.2. (додано п. 5-1) юридичні особи, трасти або інші подібні правові утворення, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб’єкт декларування або члени його сім’ї.

Термін “кінцевий бенефіціарний власник (контролер)”,   “траст” вживаються у значеннях, наведених у Законі України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення”;

3.1.3. нематеріальні активи, що належать суб’єкту декларування або членам його сім’ї, у тому числі об’єкти інтелектуальної власності, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті криптовалюти. До відомостей щодо нематеріальних активів включаються дані про вид та характеристики таких активів, вартість активів на момент виникнення права власності, а також про дату виникнення права на них;

3.1.4. отримані доходи (раніше – «нараховані») суб’єкта декларування або членів його сім’ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.

3.1.5. (додано п. 8-1) банківські та інші фінансові установи, у тому числі за кордоном, у яких у суб’єкта декларування або членів його сім’ї відкриті рахунки (незалежно від типу рахунку, а також рахунки, відкриті третіми особами на ім’я суб’єкта декларування або членів його сім’ї) або зберігаються кошти, інше майно. Такі відомості включають дані про тип та номер рахунку, дані про банківську або іншу фінансову установу, осіб, які мають право розпоряджатися таким рахунком або мають доступ до індивідуального банківського сейфа, осіб, які відкрили рахунок на ім’я суб’єкта декларування або членів його сім’ї;

3.1.6. фінансові зобов’язання суб’єкта декларування або членів його сім’ї, у тому числі отримані кредити, позики, зобов’язання за договорами лізингу, розмір сплачених коштів у рахунок основної суми позики (кредиту) та процентів за позикою (кредитом), залишок позики (кредиту) станом на кінець звітного періоду, зобов’язання за договорами страхування та недержавного пенсійного забезпечення (виключено «позичені іншим особам кошти») . Відомості щодо фінансових зобов’язань включають дані про вид зобов’язання, його розмір, валюту зобов’язання, інформацію про особу, стосовно якої виникли такі зобов’язання, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, та дату виникнення зобов’язання. Такі відомості зазначаються лише у разі, якщо розмір зобов’язання перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

3.1.7. (додано) абз. 2. Національне агентство визначає у формі декларації дані, що повинні зазначатися з метою ідентифікації фізичних або юридичних осіб, у тому числі іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, а також об’єктів декларування, інформація щодо яких подається у декларації.

абз. 3. Дані про об’єкт декларування, що перебував у володінні або користуванні суб’єкта декларування або членів його сім’ї, зазначаються в декларації, якщо такий об’єкт перебував у володінні або користуванні станом на останній день звітного періоду або протягом не менше половини днів протягом звітного періоду..

Примітка. У цілях Закону членами сім’ї суб’єкта декларування, які не є його подружжям або дітьми, вважаються особи, що спільно проживали із суб’єктом декларування станом на останній день звітного періоду або сукупно протягом не менше 183 днів протягом року, що передує року подання декларації.

 

Додаткові заходи фінансового контролю (стаття 52).

У разі суттєвої зміни у майновому стані суб’єкта декларування, а саме отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, зазначений суб’єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку зобов’язаний повідомити про це Національне агентство. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на офіційному веб-сайті Національного агентства.

Положення застосовуються до суб’єктів декларування, які є службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, відповідно до статті 50 цього Закону.

Примітка. Під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються Президент України, Прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник, член Центральної виборчої комісії, член, інспектор Вищої ради правосуддя, член, інспектор Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови, члени Національної комісії зі стандартів державної мови, Директор Національного антикорупційного бюро України, його перший заступник та заступник, Голова Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступники, Генеральний прокурор, його перший заступник та заступник, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, член Ради Національного банку України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник, Керівник Офісу Президента України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, особи, посади яких належать до посад державної служби категорії “А” або “Б“, та особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” віднесені до першої – третьої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя, керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення, військові посадові особи вищого офіцерського складу.

 

Нові правила декларування та подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані (зміни до статей 46, 52 Закону України “Про запобігання корупції”) набувають чинності з 1 січня 2020 року.

 

 

26.09.2019 року

Заборона займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю.

Сутність вказаного обмеження полягає в тому, що особа, уповноважена
на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, отримуючи заробітну плату із бюджетних коштів, не може займатися будь-яким іншим активним видом діяльності, спрямованим на отримання доходу і не пов’язаним з виконанням такою особою своїх службових обов’язків (крім зазначених у законі виключень),що є однією з гарантій її неупередженості.

Закон робить виключення з вказаного обмеження, і вказує що воно
не поширюється на викладацьку, наукову і творчу діяльності, медичну практику, інструкторську та суддівську практику зі спорту.

Викладацька діяльність

28 вересня 2017 року набрав чинності Закон України “Про освіту”, за яким викладацька діяльність – діяльність, яка спрямована на формування знань, інших компетентностей, світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, емоційно-вольових та/або фізичних якостей здобувачів освіти (лекція, семінар, тренінг, курси, майстер-клас, вебінар тощо),
та яка провадиться педагогічним (науково-педагогічним) працівником, самозайнятою особою (крім осіб, яким така форма викладацької діяльності заборонена законом) або іншою фізичною особою на основі відповідного трудового або цивільно-правового договору.

Наприклад, суб’єкта, на якого поширюються вимоги Закону, зараховано
до штату викладачів вищого навчального закладу, де він викладає
за сумісництвом на кафедрі згідно з визначеним навчальним навантаженням з урахуванням встановлених до порядку сумісництва вимог. У вказаній ситуації суб’єктом дотримуються встановлені Законом обмеження.

Наприклад, суб’єкт, на якого поширюються вимоги Закону, надає послуги
з проведення профілактичних заходів, читання лекцій, надання методичної допомоги з охорони праці та пожежній безпеці товариству з обмеженою відповідальністю, в результаті чого отримав дохід в розмірі 5 000,00 грн.
У вказаній ситуації суб’єктом порушено встановлені Законом обмеження.

Наукова діяльність

Відповідно до положень Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” науковою діяльністю є інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження (пункт 12 частини першої статті 1 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”).

При цьому фундаментальними науковими дослідженнями є теоретичні
та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання нових знань про закономірності організації та розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв’язків. Результатом фундаментальних наукових досліджень є гіпотези, теорії, нові методи пізнання, відкриття законів природи, невідомих раніше явищ і властивостей матерії, виявлення закономірностей розвитку суспільства тощо, які не орієнтовані
на безпосереднє практичне використання у сфері економіки (пункт 33 частини першої статті 1 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”).

У свою чергу прикладними науковими дослідженнями є теоретичні
та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання
і використання нових знань для практичних цілей. Результатом прикладних наукових досліджень є нові знання, призначені для створення нових або вдосконалення наявних матеріалів, продуктів, пристроїв, методів, систем, технологій, конкретні пропозиції щодо виконання актуальних науково-технічних та суспільних завдань (пункт 30 частини першої статті 1 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”).

Таким чином результатом наукової діяльності є одержання якісно нових знань, у зв’язку із чим не може вважатися науковою діяльністю, наприклад, надання послуг технологічного консалтингу, оскільки результатом таких послуг є застосування вже наявного знання і досвіду однієї особи (консультанта) для вирішення завдань, що постають у діяльності іншої особи (замовника послуг).

Перелік суб’єктів наукової та науково-технічної діяльності наводиться
у статті 4 вказаного Закону. Такими суб’єктами, зокрема, є наукові працівники, науково-педагогічні працівники, аспіранти, ад’юнкти й докторанти, інші вчені, наукові установи, університети, академії, інститути, музеї, інші юридичні особи незалежно від форми власності, що мають відповідні наукові підрозділи, та громадські наукові організації.

Творча діяльність

З приводу визначення терміну “творча діяльність” слід зазначити, що згідно з підпунктом 21 частини першої статті 1 Закону України “Про культуру”та абзацом четвертим статті 1 Закону України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки” творча діяльність – це індивідуальна  чи колективна творчість, результатом якої є створення або інтерпретація творів, що мають культурну цінність.

Медична практика

У законодавстві про охорону здоров’я термін “медична практика”визначається в Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України[1], відповідно до якого – це вид господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони здоров’я
та фізичними особами – підприємцями, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, з метою надання видів медичної допомоги, визначених законом, та медичного обслуговування. Однак, слід брати до уваги, що вказаний термін передбачений саме для застосування
до господарської діяльності у відповідній сфері.

Водночас, у контексті антикорупційного законодавства йдеться
не про господарську чи підприємницьку діяльність зі здійснення медичної практики, а про можливість зайняття такою практикою в державних, комунальних чи приватних закладах охорони здоров’я.

Інструкторська та суддівська практика зі спорту

У законодавстві України відсутні визначення поняття “інструкторська
та суддівська практика зі спорту”. Ці питання потребують додаткового законодавчого врегулювання. Проте аналіз відповідних термінів вказує на те, що вказані види практики тісно пов’язані зі спортивно-тренувальною діяльністю. Так, у частині 1 статті 41 Закону України “Про фізичну культуру і спорт”, вказано, що спортивні судді – це фізичні особи, які пройшли спеціальну підготовку та отримали відповідну кваліфікаційну категорію
та уповноважені забезпечувати дотримання правил спортивних змагань, положень (регламентів) про змагання, а також забезпечувати достовірність зафіксованих результатів.

При застосуванні обмеження в частині зайняття підприємницькою діяльністю варто керуватися наведеним у статті 42 Господарського кодексу України визначенням підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

26.07.2019 року

Перелік правопорушень, пов’язаних з корупцією, за вчинення яких може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності (не є виключним)

  1. Неприйняття антикорупційної програми, неподання на погодження антикорупційної програми Національному агентству (стаття 19).
  2. Обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища (стаття 22 Закону)
  3. Обмеження щодо одержання подарунків (стаття 23 Закону).
  4. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (стаття 25 Закону).
  5. Обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування (стаття 26 Закону).
  6. Обмеження спільної роботи близьких осіб (стаття 27 Закону).
  7. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів(стаття28 Закону)
  8. Порушення правил етичної поведінки (статті 38-44).
  9. Недотримання вимог статті 53: розголошення інформації про викривача; відсутність умов для повідомлень про порушення вимог Закону іншою особою, зокрема через спеціальні телефонні лінії, офіційні веб-сайти, засоби електронного зв’язку; невиконання вимог розгляду анонімного повідомлення; відсутність негайного реагування у вигляді письмового повідомлення про вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення спеціально уповноважений суб’єкт у сфері протидії корупції.
  10. Недотримання вимог щодо організації проведення спеціальної перевірки (статті 56-58).
  11. Не проведення службового розслідування стосовно особи, яка вчинила корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення (стаття 65).
  12. Недотримання вимог щодо незаконних актів та правочинів (стаття 67).

27.06.2019 року

Перелік правопорушень, пов’язаних з корупцією за вчинення яких передбачено адміністративну відповідальність.

 

Відповідно до глави 13-А «Адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією» Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративна відповідальність передбачена за :

  • Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (стаття 172-4)
  • Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків (стаття 172-5)
  • Порушення вимог фінансового контролю (стаття 172-6)
  • Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (стаття 172-7)
  • Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконаннями службових повноважень (стаття 172-8)
  • Невжиття заходів щодо протидії корупції (стаття 172-9)

Згідно зі статтею 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення, передбачені статтями 172-4 – 172-9, мають право складати уповноважені на те посадові особи Національної поліції України та Національного агентства з питань запобігання корупції.

 

31.05.2019 року

Перелік корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних з корупцією, за які законом встановлено кримінальну/адміністративну відповідальність, визначення підслідності кримінальних правопорушень

Перелік корупційних правопорушень, за вчинення яких передбачено кримінальну відповідальність.

Відповідно до примітки статті 45 Кримінального кодексу України корупційними злочинами, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, згідно з цим Кодексом вважаються злочини, передбачені:

Статтею 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем);

Статтею 262 (викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем);

Статтею 308 (викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем);

Статтею 312 (викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем);

Статтею 313 (викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням);

Статтею 320 (порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів);

Статтею 357 (викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження);

Статтею 410 (викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем).

Згідно з приміткою до статті 45 Кримінального кодексу України також корупційними злочинами, відповідно до цього Кодексу, вважаються злочини, передбачені:

Статтею 210 (нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням);

Статтею 354 (підкуп працівника підприємства, установи чи організації);

Статтею 364 (зловживання владою або службовим становищем);

Статтею 364-1 (зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми);

Статтею 365-2 (зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги );

Статтею 368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою);

Статтею 368-3(підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно правової форми );

Статтею 368-4 (підкуп особи яка надає публічні послуги);

Статтею 369 (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі);

Статтею 369-2 (зловживання впливом);

Згідно зі статтею 216 Кримінального процесуального кодексу України встановлена така підслідність щодо досудового розслідування корупційних кримінальних правопорушень:

Національна поліція України – щодо злочинів, передбачених статтями 262, 308, 312, 313, 320,357,364-1, 365-2, 368-3, 368-4 Кримінального кодексу України.

Національне антикорупційне бюро України – щодо злочинів, передбачених статтями 191, 210, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України.

30.04.2019 року

Посади з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків

Перелік посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків

  1. Посада Глави Адміністрації президента України та його заступників.
  2. Посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів центрального апарату Національного банку України.
  3. Посади керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів територіальних управлінь Державної судової адміністрації України.
  4. Посади керівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності та їх заступників, призначення яких здійснюється державними органами.
  5. Посади державної служби, визначені структурою державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, у разі недоцільності утворення структурних підрозділів.
  6. Посади в органах місцевого самоврядування:
  • Перших заступників, заступників міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення) голів, заступників сільських, селищних голів;
  • Заступники голів районних, районних в містах рад.
  • Секретарів міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення), сільських , селищних рад.
  • Керуючих справами виконавчих комітетів міських (міст обласних центрів та міста Сімферополя, міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад.
  • Голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Сімферопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі).

Зазначений Перелік затверджений рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 17.06.2016 року №2, яке зареєстроване у Міністерстві юстиції України 19.07.2016 року за № 987/29117.

29.03.2019 року

Загальні рекомендації при роботі з Єдиним державним реєстром декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Перед початком роботи з Реєстром

  • Потрібно отримати електронний цифровий підпис (далі – ЕЦП) в одному з акредитованих центрів сертифікації ключів (далі АЦСК). Перелік АЦСК можна переглянути за посиланням : http://czo.gov.ua/status-ecp;
  • Потрібно мати персональну електронну поштову скриньку (у разі відсутності персональної електронної поштової скриньки потрібно її створити). Рекомендуємо у назві поштової скриньки не використовувати символи «-», «_». Також не рекомендується використовувати поштові скриньки, розташовані у домені RU (наприклад: xxxxx@mail.ru);
  • Для коректної роботи з Реєстром рекомендуємо використовувати інтернет-браузер Googl Chrome Ви можете перейти за посиланням: http://www.google.com/chrome/browser/desktop/index.html.

Початок роботи з Реєстром

  • Необхідно перейти на сторінку входу до Реєстру за посиланням: http://portal.nazk.gov.ua/login;
  • Правильно обрати АЦСК, який Вам видав ЕЦП, зі списку, обрати файл ключа та ввести пароль особистого ключа ЕЦП, натиснути «Увійти»;
  • При реєстрації обов’язково слід перевірити правильність Ваших даних, а саме П.І.Б. (має бути українською) та ІПН. У разі виявлення розбіжностей необхідно припинити реєстрацію та звернутись до АЦСК, який Вам видав ЕЦП (отримати новий ключ з правильними даними) та здійснити реєстрацію з новим ключем;
  • При реєстрації правильно вказуйте адресу персональної електронної поштової скриньки (на цю адресу буде направлено лист підтвердження реєстрації) та Ваш номер телефону (у Реєстрі використовується адреса електронної пошти, яку Ви вказуєте при реєстрації і яка не залежить від адреси, вказаної Вами при отриманні ЕЦП);
  • Для завершення реєстрації необхідно увійти до Вашої поштової скриньки (вказаної при реєстрації), відкрити електронний лист «Підтвердження реєстрації у Єдиному Державному Реєстрі Декларацій» та перейти за посиланням. Якщо у вхідній пошті немає листа підтвердження реєстрації перевірте папку «Спам».

26.02.2019 року

Яким є порядок перевірки факту подання та своєчасності подання декларації

Згідно із статтею 49 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов’язані перевіряти факт подання суб’єктами декларування, які в них працюють (працювали), відповідно до цього Закону декларацій та повідомляти Національне агентство про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку.

На виконання згаданої статті Закону Національним агентством з питань запобігання корупції прийнято рішення від 06 вересня 2016 року № 19, яким затверджено «Порядок перевірки факту подання суб’єктами декларування декларацій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» та повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій» (далі Порядок № 19).

Вказаний Порядок визначає процедуру перевірки державними органами, органами місцевого самоврядування, а також юридичними особами публічного права (далі – орган, в якому працює (працював) суб’єкт декларування) факту подання суб’єктами декларування, які в них працюють (працювали), декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», а також процедуру повідомлення органами, в якому працює (працював) суб’єкт декларування, Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – Національне агентство) про випадки неподання чи несвоєчасного подання декларацій.

Перевірка факту подання декларації та повідомлення Національного агентства про випадки неподання або несвоєчасного подання декларації покладається на уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції органу, в якому працює (працював) суб’єкт декларування або інший структурний підрозділ (особу) такого органу, визначений керівником органу.

У випадку встановлення факту неподання декларації суб’єктом декларування відповідно до вимог Закону Національне агентство письмово повідомляє такого суб’єкта про факт неподання декларації, і суб’єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію.

Одночасно Національне агентство письмово повідомляє про факт неподання декларації керівнику державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб’єкт декларування, та спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції.

Нагадуємо, що останнім днем подачі електронних декларацій за 2018 рік для суб’єктів декларування, є 31.03.2019.

Слід пам’ятати, що за несвоєчасне подання без поважних причин декларації передбачено адміністративну відповідальність відповідно до статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за умисне неподання декларації – кримінальну відповідальність згідно із статтею 336-1 Кримінального кодексу України.

31.01.2019 року

Які існують типи декларацій, коли їх слід подавати і який звітний період вони охоплюють

Законом передбачено чотири типи декларацій суб’єкта декларування:

Щорічна декларація, яка подається у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком.

Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року;

Декларація суб’єкта декларування, який припиняє діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, що подається не пізніше дня такого припинення. Якщо припинення зазначених функцій відбулося з ініціативи роботодавця, декларація подається не пізніше двадцяти робочих днів з дня, коли суб’єкт декларування дізнався чи повинен був дізнатися про таке припинення. Декларація суб’єкта декларування, який припиняє діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, або місцевого самоврядування, охоплює період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими таким суб’єктом декларування, та містить інформацію станом на останній день такого періоду. Останнім днем такого періоду є день, що передує дню подання декларації. Під раніше поданими деклараціями розуміються як декларації, що були подані до Реєстру відповідно до Закону, так і декларації, що були подані відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

Декларація суб’єкта декларування, який припинив діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, що подається до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком, у якому було припинено таку діяльність.

Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року;

Декларація суб’єкта декларування, який є особою, що претендує на зайняття посад, зазначених у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону, що подається до призначення або обрання особи на посаду.

Така декларація охоплює звітний рік(період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому особа подала заяву на зайняття посади (участь у конкурсі), якщо інше не передбачено законодавством, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року.

Законодавством можуть передбачатися особливості щодо процедури відбору кандидатів на зайняття вакантних посад суб’єктів декларування.

Наприклад, Закон України «Про державну службу» передбачає подання двох декларацій в процесі такого відбору: перша декларація подається особою, яка бажає взяти участь у конкурсі на зайняття вакантної посади державної служби, разом з іншими документами для участі в конкурсі; друга декларація подається зазначеною особою, якщо вона перемогла в конкурсі, перед її призначенням на посаду(стаття 25 Закону України «Про державну службу»).

В обох випадках декларація подається за минулий рік. Але період, який охоплюється відповідними деклараціями, залежить від часу їх подання: наприклад, якщо документи для участі в конкурсі були подані у грудні 2016 року, то перша декларація повинна охоплювати попередній 2015 рік; при цьому, якщо рішення про перемогу в конкурсі було ухвалено вже в 2017 році(наприклад, у січні) то друга декларація повинна охоплювати попередній 2016 рік.

Декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2015 рік

Красноградський міський голова Максим Володимир Іванович

Перший заступник Красноградського міського голови Кревсун Григорій Петрович

Заступник Красноградського міського голови Стецюренко Дмитро Володимирович

Секретар Красноградської міської ради Єніна Катерина Яківна