105 років від дня народження Миколи Даниловича Рудя

Цій даті був присвячений захід, організований Красноградською міськрадою спільно з районною бібліотекою. Минулої п’ятниці у читальній залі звучало літературне слово українського поета та прозаїка, нашого земляка Миколи Рудя, читалися уривки його творів, в яких він закликав по совісті працювати й жити, по-синівському ставитися до природи, рідної землі, своєї історії, а найголовніше — над усе любити Батьківщину, щоденно творити, нести людям добре, чисте, корисне, істинно благородне.

Як письменник самобутньо-неповторний, як майстер художньої прози Микола Рудь відкрився і утвердився, безперечно, своїм циклом романів «Боривітер» — «І не сказала люблю», «З матір’ю на самоті», «Не жди, не клич».

Його вірші прості та невибагливі. Він зумів відгадати, що потрібно часові, аби прожити, користуючись своїм талантом, не копаючи глибоко, не задумуючись над вічними проблемами типу «хто винен і що робити». Втім, біографія письменника вивчена недостатньо, він не є зараз на слуху, як і багато літераторів, що, відслуживши своє, спокійно відійшли у вічність разом із власною творчістю.

Обговоренням життєвого та творчого шляху Миколи Даниловича захід не обмежився. Присутнім у залі, левова частина яких була молодь, було презентовано літературні новинки для юнацтва, якими поповнився бібліотечний фонд останнім часом. Здебільшого це твори зарубіжних авторів, які будуть до вподоби шанувальникам пригодницької та фантастичної літератури.

Довідково: Микола Рудь є нашим земляком, бо народився у селі Олександрівка Зачепилівського району Костянтиноградського повіту 9 травня 1912 року.

«Я закінчив досить успішно Зачепилівську семирічку, дякуючи викладачеві мови та літератури Федору Євтихеєвичу Злидню, який взяв мене на постій, завбачивши в моїх учнівських писаннях щось гідне уваги», — читаємо в автобіографії. У 1929 році Микола вступив до Красноградського педтехнікуму. Однак закінчити його не зміг через матеріальну скруту — у сім’ї було ще семеро дітей, а часи, незважаючи на те, що майбутній поет і письменник писав їм згодом оди, були голодними. Тож, як і багато селян, подався на Донбас у пошуках заробітків. Як видно, хлопець був метикуватий і мав неабиякі організаторські здібності, тож спочатку працював на металургійному заводі, на шахті, а згодом став секретарем комсомольської організації і одночасно активно писав вірші. Вже у 1936 році виходить його поетична збірка «Найближче».

Що було найближчим для молодого поета? Звичайно, робітничі будні та суспільне життя, в яке він вірив, любив свою малу і велику Батьківщину.

Жовтіють, горять молоді ясени,

Летять журавлі без упину,

Високого неба бентежні сини

Летять на мою Україну.

Микола Рудь був ще і фронтовим журналістом. За участь у війні нагороджений багатьма медалями і орденом Червоної Зірки. Відповідно ті події відображені у багатьох поетичних і прозових творах.

За заслуги в розвитку літератури і в зв’язку з семидесятиріччям від дня народження Микола Данилович Рудь нагороджений орденом Дружби народів.

Помер Микола Данилович у Києві 22 жовтня 1989 року.