Щороку 22 червня український народ вшановує світлу пам’ять мільйонів земляків, життя яких обірвала Друга світова війна. Горем і болем вона увірвалась в кожну українську домівку, кривавою лінією пройшла через кожне серце, кожну долю.
День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні було встановлено Указом президента Леоніда Кучми від 17 листопада 2000 року.
Його мета: «Всенародне вшанування пам’яті синів і дочок українського народу, полеглих під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, їх подвигу та жертовності».
Сімдесят вісім років тому 22 червня 1941 року розпочався наймасштабніший етап Другої світової війни, що згодом дістав назву Велика Вітчизняна війна.
Відбувся напад Німеччини на Радянський Союз. Саме з 22 червня розпочався сумний відлік кровопролитних днів і ночей, який закінчився лише через чотири роки, в травні 1945 року.
Мирне життя і праця красноградців також урвалося 22 червня 1941 року.
У перші дні 85 війни було мобілізовано 4450 жителів Красноградського району. Район ділився на 20 сільських і одну міську раду . В Красноградському районі на червень 1941року було 79 колгоспів, у яких налічувалося 334 тваринницьких ферми. На полях працювало 207 тракторів, 56 комбайнів і багато іншої сільськогосподарської техніки. У колгоспах використовувалося 119 автомашин, 4142 робочих коней і 1206 робочих волів.
Понад 1500 красноградців працювало на великих промислових підприємствах міста.
В місті функціонували аграрна школа, технікум механізації сільського господарства, медичний технікум, фельдшерська школа, учительський інститут.
В перші місяці війни в місті проводила мобілізаційна робота, комплектувалися евакуаційні госпіталі, готувалися до евакуації майно народного господарства. В тяжких умовах іноді під бомбовими ударами фашистської авіації була проведена евакуація на Схід всього цінного майна підприємств, колгоспів, машино-тракторної станції, радгоспів і установ.
20 вересня 1941 року місто було окуповане нацистськими військами. Розпочався масовий терор відносно жителів міста, району, військовополонених.
На території Петрівської сільської ради розстріляно і замучено 142 жителів села, 11 військовослужбовці.
На території Циглерівської сільської ради було розстріляно 64 чоловіки. Есесівці ходили і кидали у вікна житлових будинків гранати, і цим убивали і калічили ні в чому неповних людей. Не жаліли і дітей.
По Мокрянській сільській раді було розстріляно 29 чоловік.
На території Ново-Павлівської сільської ради було розстріляно і замучено 20 чоловік цивільного населення і 96 радянських військовополонених.
Такі цифри по всіх населених пунктах району.
За роки окупації з 20 вересня 1941 року по 19 вересня 1943 року фашисти убили 784 жителів району, крім того 151 військовополонених та бійців Червоної Армії.
Вивезено на примусові роботи в Германію 1037 чоловік, із них 649 жінок.
За 2 роки окупації Красноградського району було знищено 82 колгоспи і радгоспи, промислові підприємства, спалено 1992 подвір’я. Збитки, нанесені сільському господарству і промисловості Красноградського району у грошовому виразі становили 25 мільйонів 320 тисяч карбованців.
Нацисти втілювали в життя доктрину Гітлера про те, що на території України повинно залишитися лише 35 відсотків населення, а 65% повинно бути знищеним.
Нацистам потрібна була українська територія, ґрунти та сільське господарство. Маючи довоєнну репутацію житниці Європи та одну з найвищих концентрацій єврейського населення на континенті, Україна стане головними об’єктом німецького експансіонізму й однією з головних жертв нацистів.
Цим пояснюються величезні втрати України під час Другої світової війни.
За кілька місяців бойових дій територія України була повністю завойована.
Під час війни було зруйновано і спалено 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, понад 16 тис. промислових підприємств, майже 33 тис. шкіл та інших навчальних закладів.
Без житла залишилося понад 10 млн. осіб.
У зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, переважна більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти – сиротами. На них чекали тяжкі випробування повоєнних років.
Наш священний обов’язок – навіки зберегти пам’ять про тих, хто відстояв перемогу в цій жахливій війні, тих, хто став жертвою смертельних жорен нацизму. Життєписи цих людей – уроки істинної мужності та патріотизму для сучасників.
Вічна пам’ять загиблим. Честь і слава живим героям!