У 45-МУ ВОНИ ВИБОРОЛИ ПЕРЕМОГУ

З нагоди 75-річчя Перемоги над фашистськими загарбниками розпочинаємо цикл публікацій про земляків, які увійшли в історію Другої світової війни. Скільки б літ не минуло з тієї переможної весни, ми маємо поіменно пам’ятати героїв, які захищали наш рідний край від ворога. Один із них Давидов Іван Євгенійович – командир 955-го стрілецького полку 309-ї Пирятинської стрілецької дивізії 40-ї армії Воронезького фронту, майор.

Він народився 19 квітня 1906 року в селі Лукашівка нині Красноградського району Харківської області України в сім’ї селянина-бідняка. Українець. У 1919 році батько і мати померли після тортур каральними загонами військ генерала Денікіна за те, що батько був головою комітету бідноти, а два старших брата і сестра воювали в лавах Червоної Армії. Закінчив 6 класів. Працювати почав з липня 1914 року (з 8 років) спочатку пастухом, потім чорноробочим.

З серпня 1918 року по липень 1922 року жив з батьками, а після смерті батьків, зі старшим братом, який мав одного коня, корову і 6 гектарів землі.

З липня 1922 року по грудень 1923 року працював чорноробочим по ремонту залізниці на станції Полтава-Південна (місто Полтава). З грудня 1923 року по січень 1925 року працював в місті Красноград Харківської області вантажником на млині.

З січня 1925 року по жовтень 1928 року жив і працював у своєму господарстві в селі Ново-Григорівка Лукашевської сільської ради Зачепилівського району Харківської області. Мав коня і 5 гектарів землі.

В Червоній Армії з 1928 року. Був зарахований до 74-й стрілецького полку 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії (місто Полтава), де прослужив до 1939 року.

З жовтня 1928 року став курсантом полкової школи. Через рік він був призначений помічником командира взводу 74-го стрілецького полку 25-ї стрілецької дивізії (місто Полтава). У серпні 1931 року стає директором військового підсобного господарства 25-ї стрілецької дивізії, а через три роки командиром господарської роти 74-го стрілецького полку 25-ї стрілецької дівізіі.

З листопада 1935 року по травень 1936 року – слухач Військово-господарських курсів військової академії імені Молотова (місто Харків). У травні 1936 був призначений командиром роти важкої зброї 74-го стрілецького полку 25-ї стрілецької дивізії.

У серпні 1937 року він стає слухачем Вищих курсів штабних командирів і курсів командирів полків «Выстрел» академії імені Фрунзе (місто Москва), де вчиться до червня 1939 року. У лютому 1938 року стало членом ВКП (б) / КПРС. Після навчання, з 1939 року був очолює розвідувальний батальйон 791-го стрілецького полку 135-ї стрілецької дивізії (місто Острог Рівненської області). Брав участь у визвольних походах радянських військ в Західну Україну 1939 року й у Бессарабію 1940 року. З грудня 1940 року переводиться на посаду командира з постачання свого полку.

Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Воював на Південно-Західному, Воронезькому і 1-му Українському фронтах. За роки війни в боях з німецько-фашистськими загарбниками був тричі поранений. Війну почав начальником штабу 791-го стрілецького полку 135-ї стрілецької дивізії (Південно-Західний фронт).

В ході боїв він був поранений і з липня 1941 року перебував в Уфімському військовому госпіталі № 1740. У лютому 1942 року був направлений на керівництво 4-м відділенням штабу 219-ї стрілецької дивізії (Воронезький фронт). На цій посаді він пробув до серпня 1942 року, після чого очолив 1-е відділення оперативного командування 6-ї армії (Воронезький фронт), а вже в листопаді 1942 року йому було доручено очолити 955-й стрілецький полк 309-ї стрілецької дивізії (Воронезький фронт).

Командир 955-го стрілецького полку (309-а стрілецька дивізія, 40-а армія, Воронезький фронт) майор Іван Давидов в ніч на 24 вересня 1943 року із передовим батальйоном під сильним вогнем противника форсував Дніпро в районі села Монастирьок (нині в межах селища міського типу Ржищів Київської області України), оволодів плацдармом і забезпечив переправу головних сіл. Тільки за період з 25 вересня по                            3 жовтня 1943 року полк Давидова відбив 47 контратак противника. За мужність, проявлену при форсуванні Дніпра, І.Є. Давидов був представлений до ордена Леніна. Але ще більшу відвагу, стійкість і приватне геройство він проявив при утриманні плацдарму.

Командувач 40-ю армією генерал-полковник К. С. Москаленко, який спостерігав за вправними і енергійними діями хороброго і вольового офіцера, вніс в нагородний лист поправку, написавши, що командир 955-го стрілецького полку майор І.Є. Давидов гідний звання Героя Радянського Союзу.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 жовтня 1943 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм, майору Давидову Івану Євгеновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 3181). НА посаді командира 955-го стрілецького полку він пробув до грудня 1943 року, після чого став заступником командира 309-ї, вже на той момент Пирятинської, стрілецької дивізії. На цій посаді І.Є. Давидову довго воювати не довелося. У січні 1944 року він отримав поранення і був відправлений на лікування в Московський військовий госпіталь № 5004.

Після одужання в квітні 1944 року Іван Давидов уже не повернувся в дивізію, з якою воював більшу частину війни, а був направлений в 106-ту стрілецьку дивізію (1-й Український фронт) на посаду заступника командира дивізії. З квітня по серпень 1944 дивізія боролася за місто Луцьк (нині обласний Волинської області України), штурмувала ворожий плацдарм на північ від Львова, форсувала Віслу і цілий місяць утримувала крихітний плацдарм на західному березі цієї річки. Усюди І.Є. Давидов був в бойових порядках батальйонів і рот. Під час штурму міста Торчин заступник командира дивізії Давидов перебував у лавах наступаючих підрозділів. Проявив мужність і при форсуванні Вісли. У числі перших він під сильним вогнем противника разом з бійцями форсував річку і закріпився на вузькому клаптику прибережної землі. Потрібно було утримати цей плацдарм. Десятки запеклих контратак відбили бійці, але з місця не зійшли. А прийшов час, і вони разом з Героєм Радянського Союзу І.Є. Давидовим залишили плацдарм позаду себе і рушили вперед, до Одеру.

З вересня 1944 року він знову очолив полк. На цей раз 981-й стрілецький полк 253-ї стрілецької дивізії (1-й Український фронт). У лютому 1945 роки він знову був поранений і евакуйований в Львівський військовий госпіталь № 47617. Уже в березні 1945 року він заступник командира 314-ї стрілецької дивізії (1-й Український фронт). Після війни в червні 1945 року він отримав відпустку через поранення і хвороби.

У липні 1945 року він почав викладацьку діяльність на курсах Місцевих органів військового управління (місто Новосибірськ), де він вів заняття з тактики. У грудні 1945 року він стає вже старшим викладачем по тактиці.

Уже в березні 1946 року І.Є. Давидов стає заступником начальника курсів мову по стройовій частині (місто Ленінськ-Кузнецький Кемеровської області). З травня по вересень 1946 року очолює тактичний цикл на тих же курсах.

У 1946 році полковник І.Є. Давидов звільнений в запас через хворобу (висновок військово-лікарської комісії від 9 квітня 1946 року № 4504, Наказ Головнокомандувача № 0336 про звільнення – вересень 1946 роки). З грудня 1948 року по серпень 1951 року працював головою колгоспу «Червона Зоря», потім на тій же посаді в колгоспі «Більшовик» (село Солдатське Ракитянського району Білгородської області України).

Помер 5 червня 1963 року.

Похований в місті Красноград Харківської області, Україна.

Нагороджений орденом Леніна (23 жовтня 1943 року), двома орденами Червоного Прапора (липень, серпень 1943 року), орденом Червоної Зірки (листопад 1944 року), медалями.

Ми й надалі  розповідатимемо вам про людей, завдяки яким було звільнено наш край від фашистських загарбників. Слідкуйте за публікаціями.