Своє дитинство Станіслав провів у місті Красноград. Майбутнього героя разом з молодшою сестрою виховувала мама, яка працювала вчителькою, та бабуся. Багато часу проводили у родичів в с. Миколаївка Зачепилівського району.
Старанно навчався 10 років у Красноградському ліцеї №3, а в 2011 році вступив до Красноградського аграрно-технічного фахового коледжу імені Ф. Я. Тимошенка. Певний час працював різноробочим на ТОВ «Агрофірма Піщанська» ( ІІ курс).
Він вболівав за ФК «Металіст» і у 2013 році їздив разом з друзями до м. Донецьк дивитися гру на трибунах «Донбас Арени».
Був старостою групи, активістом, учасником музичного ансамблю (грав на ложках), а колись у дитинстві відвідував танцювальний гурток.
Мистецтво завжди було частиною його життя.
З 2015 року стає актором-аматором театру Арт-Є (м. Красноград). Грав роль Черепахи, Володаря акваріумів та інших персонажів у виставі «Вихід» за чотирма абсурдними пʼєсами Сашка Ушкалова (2015). Далі – «10 проявів гордині» (2016). Виконував декілька чоловічих ролей у «No Хаос» (за пʼєсою Міки Мюллюахо). Разом з трупою брав участь у фестивалях “В кулісах душі” (Пісочин), “Платформа 77” (Харків), “Я і Села Брук” (Харків). Пізніше у театрі згадуватимуть, як він міг одним виразом обличчя розсмішити; як давав своє взуття одній з колег по театру, коли у неї порвалися чоботи; який був добрий та чуйний.
Після випуску з коледжу вступив разом з товаришами до ХНТУСГ ім. Петра Василенка. У групі знову обирають його старостою. Під час навчання працював на виробництві «Мівіна» (Техноком).
У 2014 році знайомиться з майбутньою дружиною і в 2018 році одружується. У 2019 році Станіслав завершує навчання. Цього ж року у травні народжується донечка Уляна. Змінює роботу – працює у теплицях «Красноградської овочевої фабрики», де вирощують помідори.
Колеги пам’ятають його як добродушного парубка, який часто посміхається і говорить, що “все буде добре”. Мав повагу серед керівництва. Підтримував дружні стосунки з усіма співробітниками.
На всіх місцях роботи зарекомендував себе як старанний працівник та чудовий колега.
Добрий, турботливий, дбайливий. Облаштовує двір, доглядає за будинком, працює аби мати все необхідне.
Станіслав був прекрасним батьком. Він дуже любив Улюсю. Купав її, змінював підгузки, грався, «стовпчиком» носив на руках та плечах, стрибав, обіймав, підкидав, танцював з нею та буцав м’яча, співав колискові та розповідав цікаві історії. Вночі мчав у аптеку, коли захворіла. Завжди був поруч. Пізніше годував, розважав, слухав, водив і забирав з садочка, вчив з нею вірші, пісні, виконував поробки. Називав її «Моя принцеса». Робив усе, щоб вона була щасливою.
9 жовтня 2022 року стає на захист Батьківщини. Певний період проходить навчання за кордоном та в Україні. Після відбору потрапляє до військової частини А3199 (73 морський центр сил спеціальних операцій) на посаду старшого оператора групи першого загону, старшого матроса.
За кордоном на навчанні отримав свій позивний – «Банан».
Після прийому їжі хлопці пішли відпочивати, а Стас пішов до кухні. Потім забігає у кімнату і кричить: «Пацани, там банани привезли». Так і «приліпилося» це прізвисько. Іноземні інструктори навіть на згадку подарували костюм банана.
Був відданий державі та побратимам. За час служби потоваришував з Петром Проциком, Іваном Педоренко та ще кількома хлопцями зі своєї групи. Вони виконували завдання в акваторії Чорного моря, а саме вихід на узбережжя Тендрівської коси для проведення нальоту; евакуація дружніх сил з островів під час підриву Каховської ГЕС; надскладна операція «Цитадель» (січень 2024). Його голос чути на відео, яке розміщували офіційні джерела Сил спеціальних операцій.
Статний, витривалий, розсудливий та мудрий. Міг знайти що завгодно і де завгодно. Був шульгою. Любив збирати гриби, слухати музику, дивитися серіали, фільми та футбольні матчі. Готував смачні хот-доги та піцу. Любив морепродукти.
Не вмів плавати, але був безстрашним на воді, добре володів зброєю та довіряв побратимам. Не любив гойдалки. Не любив, коли його лоскотали.
Хотів побудувати альтанку, щоб потім там збиратися разом із побратимами, близькими, друзями. Хотів посадити виноград, повести доньку в перший клас, ходити на рибалку, купити крісло-гойдалку, завести французького бульдога.
За успішне виконання бойових завдань нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» (2023) та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
28.02.2024 поблизу острова Тендрівська коса Скадовського району Херсонської області загинув разом із побратимами, натрапивши на ворожу засідку, тим самим дозволивши відхід інших човнів групи. До останнього подиху захищав свою родину, громадян держави, незалежність та вільне майбутнє українського народу.
Похований на кладовищі в с. Наталине Красноградського району.