Олександр народився у с. Попівка Красноградського району. Проживав в м. Красноград. Навчався у НВК № 3. Закінчив Красноградський професійний ліцей.
У 18 років був призваний на строкову службу до військового навчального центра (54057) в смт Десна. Звідти був переведений на військову службу в 101-у окрему бригаду охорони Генерального Штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова.
Одразу після армії, в 1997 році почав працювати помічником бурильника в Хрестищенському ВБР.
В 2018 році був переведений на посаду “бурильника капітального ремонту свердловин”, з травня 2021 р. працював в “УГВ-СЕРВІС” бурильником капітального ремонту.
Олександр був доброю, щирою і чуйною людиною та завжди був на позитиві. Він дуже любив свою сімʼю. Часто навідувався до батьків, багато часу приділяв дружині та її сину Артему, в усьому підтримував свого сина Данила.
Полюбляв займатись спортом, багато читав, захоплювався рибалкою, дуже любив тварин.
Маючи бронь від підприємства, 30.05.2023 добровільно вирішив доєднатись до лав Збройних Сил України та став на захист рідної неньки України.
Спочатку був відправлений в навчальну частину.
Після проходження навчання був зарахований до 54-ї ОМБр солдатом навідником мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини А0693.
У загиблого залишився син Данило, який є точною копією свого батька.
Він завжди хотів бути взірцем для своїх синів Данила та Артема, щоб діти ним пишалися.
Він мав просто жити… обіймати своїх батьків, дружину, сина, зробити ще безліч усього. Тепер син більше ніколи не побачить свого батька, дружина – чоловіка, а батьки – сина. Його життя миттєво обірвала клята війна.
Останні його слова матері та дружині: «Тільки не хвилюйтеся, чекайте мого дзвінка». Але ж його вони так і не дочекались.
Загинув в н.п. Роздолівка, Бахмутського району, під час виконання свого першого бойового завдання, героїчно захищаючи свою країну.
Ніхто не забутий.
На полі ніхто не згорів:
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть…
І доки є памʼять в людей, І живуть матері,
Допоки й сини,
що спіткнулись об кулі, Живі!
(Б. Олійник)